Вівторок, 19 Березня, 2024

Вердикт Володимиру Зеленському: що зробив Президент для України та Буковини за час очільництва?

Зовнішня політика України під час головування Володимира Зеленського характеризується продовженням інтеграції з НАТО та ЄС та метою припинення конфлікту на Донбасі. Порівняно зі своїм попередником Петром Порошенком, Зеленський займає більш прагматичну позицію, що підтверджується більшою гнучкістю під час переговорів з Росією. Однак поступки України Росії не призвели до прогресу у врегулюванні конфлікту. Своєрідна галузева інтеграція з ЄС може затриматись через економічну кризу, спричинену пандемією COVID-19. Тож розберемося, які зміни сталися за час президентства Зеленського і що вони дали Україні в цілому та буковинцям зокрема, далі в матеріалі на yes-chernivtsi.

Політика у відношенні до Росії

Як було оголошено під час його виборчої кампанії, Зеленський протягом першого року свого перебування на посаді Президента пріоритетною оголосив ситуацію на Донбасі. Президент активізував переговори з Росією, в тому числі на двосторонньому рівні. Позиція України залишається незмінною щодо відновлення повного контролю над кордоном з Росією та виведення російських сил як умов проведення місцевих виборів на Донбасі.

З іншого боку, шляхом поступок, Україна погодилася на так звану формулу Штайнмаєра, яка передбачає, що особливий статус Донбасу почне функціонувати в день місцевих виборів. Хоча українські компроміси відкрили шлях для відновлення переговорів на найвищому рівні в Нормандському форматі (Франція, Німеччина, Росія, Україна) у Парижі в грудні 2019 року, переговори не призвели до прориву через відсутність політичної волі серед російської влади.

Не було тривалого режиму припинення вогню та обміну військовополоненими за формулою «всі для всіх» (загалом за три раунди було обмінено понад 300 осіб). Звільнення полонених українці оцінили як успіх президентства Зеленського на сьогоднішній день (81% позитивних), але поступки Росії залишаються предметом громадської критики.

Європейська та євроатлантична політика

Інтеграція з НАТО та ЄС залишається одним із головних завдань української зовнішньої політики. Символічним підтвердженням прозахідного курсу Зеленського став його перший візит на посаді президента до Брюсселя, під час якого він зустрівся з керівниками обох організацій. У червні 2020 року Україна була схвалена програмою НАТО «Партнерство із розширеними можливостями» (EOP), заявку на яку також подав президент Порошенко.

Членство в ООП дозволяє Україні поглибити співпрацю з НАТО з точки зору планування, навчань та обміну інформацією. Однак це не відкриває шляху до членства в Альянсі. Зеленський, як і його попередник, робить великий акцент на зміцненні обороноздатності країни в Чорноморському басейні (наприклад, за допомогою навчань з військами країн НАТО). Зрештою, наміром України залишається досягти членства в Альянсі.

Попередній уряд мав намір досягти умов для вступу до ЄС до 2024 року, серед іншого, впроваджуючи положення Угоди про асоціацію (нова урядова програма не затверджена парламентом). До цього часу політика України в ЄС має зосереджуватись на галузевій інтеграції, особливо на енергетичному та цифровому ринках. Українська влада розглядає «Східне партнерство» як ініціативу сприяти інтеграції країни до внутрішнього ринку ЄС. У 2021 році Україна має намір переглянути умови торговельного співробітництва з Союзом – вона хотіла б збільшити квоти на імпорт та зменшити мита на українські товари, які входять до ЄС.

Америка бойкотує Україну?

Україна також продовжує зусилля, ініційовані Порошенком, підписати з Союзом Угоду про оцінку відповідності та прийняття промислової продукції (ACAA), яка дозволить українським промисловим товарам виходити на ринок ЄС за умов ЄС. У травні комісар ЄС з питань сусідства та розширення Олівер Варелі підтвердив, що ЄС готовий пришвидшити дискусії щодо ACAA.

Відносини з США залишаються вирішальними для України через дипломатичну, фінансову та військову підтримку. Під час президентства Зеленського у двосторонніх відносинах домінував імпічмент Дональда Трампа. Це негативно вплинуло на думку президента США щодо України та відкинуло перспективу надання їй статусу головного союзника, що не входить до НАТО. Тим не менше, міжпартійний консенсус у США щодо необхідності підтримувати Україну зберігався, що продемонструвало схвалення Конгресу щодо чергового траншу військової допомоги для України – 300 мільйонів доларів на 2020 рік. США також підтримували санкції проти російських утворень.

Зовнішньополітична диверсифікація

Зеленський більше наголошує на економічній дипломатії, ніж його попередник, прагнучи припливу іноземних інвестицій в Україну. Під час своїх закордонних візитів президент регулярно зустрічається з представниками бізнесу. Більше того, у жовтні 2019 року за його ініціативою в Маріуполі було організовано інвестиційний форум. Зеленський також продовжує діяльність, ініційовану Порошенком: у серпні 2019 року Україна підписала зону вільної торгівлі угоди з Ізраїлем і продовжує переговори про укладення подібних угод з Туреччиною та Великобританією, а також про продовження дії угоди про вільну торгівлю з Канадою.

Новий міністр закордонних справ Дмитро Кулеба, призначений у березні, заявив про намір України посилити торговельні відносини з країнами Азії. Наголос на економічній дипломатії досі не приніс відчутних результатів у вигляді більшої зацікавленості іноземних інвесторів в Україні, головним чином через внутрішні проблеми країни (наприклад, високий рівень корупції).

Налагодження відносин із сусідами

Зеленський дотримувався декларацій та вживав заходів для покращення відносин із сусідами України. У жовтні 2019 року країна дала згоду на відновлення пошуку та ексгумації польських жертв конфліктів 20 століття на своїй території, що покращило атмосферу у відносинах з Польщею. Одночасно Україна почала адаптувати свої закони про освіту та меншин до рекомендацій Венеціанської комісії, особливо щодо викладання мов. Це призвело до зменшення напруженості у відносинах з Угорщиною, що знайшло своє відображення у відновленні двостороннього діалогу з Україною (у тому числі на рівні міністрів) щодо, зокрема, розблокування Угорщиною робіт НАТО.

Нинішнє керівництво України, як і попередні органи влади, висловлює зацікавленість у регіональній співпраці з сусідніми країнами, особливо Польщею, наприклад, щодо будівництва траси Віа Карпатія, водного шляху Е40 (для з’єднання Чорного та Балтійського морів) та СПГ із США через Польщу. У серпні 2019 року Україна підписала тристоронній меморандум з Польщею та США щодо енергетичного співробітництва. Однак українська влада вважає проект енергетичного мосту Україна-ЄС, пролобійований попередниками за часів президентства Порошенка, непосильним.

Перспективи дальшої роботи

Незважаючи на відсутність прогресу в переговорах з Росією щодо ситуації на Донбасі, врегулювання конфлікту залишатиметься пріоритетом української зовнішньої політики. Україна продовжить двосторонні переговори з Росією, а також переговори в рамках Нормандського формату та Тристоронньої контактної групи в Мінську. Якщо ці формати виявляться неефективними, він буде шукати нові.

Можливо, за участю США Зеленський намагатиметься досягти подальших короткострокових успіхів (наприклад, обмін полоненими), але навряд чи він погодиться на російські умови проведення виборів на Донбасі, наполягаючи на виведенні російських військ та повному контролі українського кордону з Росією. З цієї причини російська влада, можливо, спробує зупинити переговори, перекладаючи вину за «саботування» Мінських домовленостей на українську владу.

Україна продовжить свою політику інтеграції з НАТО та ЄС. Однак у коротко- та середньостроковій перспективі через економічні наслідки пандемії COVID-19 темпи виконання Україною положень Угоди про асоціацію та галузевої інтеграції з ЄС можуть уповільнитися. Це може призвести до відкладення переговорів щодо перегляду умов торговельної співпраці з ЄС та укладення ACAA, а також обмежить участь України в НАТО та ініціативах ЄС (наприклад, навчання НАТО, Зелений курс ЄС). Індукована пандемією економічна криза в Україні також може перешкодити країні реалізовувати інфраструктурні та енергетичні проекти зі своїми сусідами, зокрема Польщею.

Перемога у виборах

Через рік після вступу на посаду Володимира Зеленського баланс його дій та рішень є неоднозначним. У свідомо розмитій передвиборчій кампанії видно дві теми: боротьба з корупцією та мир у зруйнованій війною Східній Україні. Обидва питання були – і залишаються – одними з головних пріоритетів українського населення. Зв’язок з громадськістю виявився одним з головних активів Зеленського; як тільки він опинився на посаді, ця майстерність перетворилася на фокус формування політики.

Переконлива перемога Зеленського у другому турі президентських виборів 2019 року висловила консенсус по всій Україні. Виборці не могли знати, що принесе президентство Зеленського, але вони були готові піти на ризик. Ступінь розчарування попереднім президентом Петром Порошенком був занижений не лише самим чинним президентом, але й політичними та культурними елітами.

Непродумане виборче гасло Порошенка «Армія, мова, віра» ілюструє, наскільки він залишив громадськість позаду. Його військова риторика та вузьке етнолінгвістичне визначення того, що означає бути українцем, суперечили тому, що опитування громадської думки протягом певного часу показувало: зміцнення інклюзивної громадянської ідентичності, зосередженої на державі та громадянстві. Політичний новачок Зеленський визнав і сприйняв цю тенденцію, підкріпивши українську державу зсередини.

Парламентська робота

Однак жодна з основних цілей Зеленського – припинення корупції та війни – не була досягнута. Чесно кажучи, рік не є реалістичним терміном для будь-якої з цих амбіційних цілей. Зеленський намагався подати сильний сигнал на самому початку: у своїй інавгураційній промові він зіткнувся з парламентаріями, оголосивши про дострокові парламентські вибори та план припинення їх імунітету від переслідування. Сформована партія Зеленського «Слуга народу» з’явилася на виборах з явною більшістю в парламенті України.

Більшість уряду та висока текучість еліт приносили як можливості, так і ризики. Здавалося можливим здійснити давно назрілі реформи, які раніше були заблоковані олігархічними інтересами. Критики часто переоцінювали відсутність досвіду у нових еліт: багато хто мав відповідний досвід у бізнесі, громадянському суспільстві чи місцевій політиці. Більшим ризиком була невизначеність щодо того, як довго аморфний блок президента зможе ефективно керувати.

Уряд склав складні пакети реформ і провів їх через залізницю парламенту. Плани містили багато розумних елементів, але процедура їх прийняття навряд чи була демократичною. Зеленський поповнив багато вакантних ключових посад в антикорупційних установах України, включаючи ключову роль генерального прокурора, і розслідування трансплантацій відновилося з новою метою.

Побоювання суспільства у зраді

Однак відчутних результатів було небагато, зокрема у судах над видатними підозрюваними. Більше того, припущення про те, наскільки Ігор Коломойський, один з найбільших олігархів України, впливає на рішення Зеленського, з самого початку затьмарили антикорупційний порядок денний президента.

Зеленський постійно наголошував на необхідності звернутися до населення Криму, який Росія анексувала в 2014 році, та неконтрольованих нею урядів районів східного Донбасу України як українських громадян, і вести переговори з Росією про припинення війни.

Внутрішні опоненти Зеленського швидко звинуватили його у продажі Москві, але ці побоювання не здійснилися. Коли відбулася пандемія коронавірусу, його найбільш суперечлива ідея проведення місцевих виборів восени по всій країні, в тому числі на всьому Донбасі, стала нереалістичною.

Пандемія підвищить рейтинг  Зеленського чи знизить?

На сьогодні найбільшим недоліком президентства Зеленського є те, що він не робив спроб консолідувати свою партію та зміцнити парламент і Уряд. Ієрархічний підхід Зеленського до своєї парламентської партії, неодноразові та невчасні кадрові перестановки та звільнення нещодавно встановленого та широко шанованого генерального прокурора погіршили довіру в країні та на міжнародному рівні. Зараз група членів парламенту намагається заблокувати банківські норми, які є частиною умов Міжнародного валютного фонду для отримання нового кредиту Україні, і суперечать інтересам Коломойського. Найближчими місяцями Зеленському – як і його попередникам – доведеться сподіватися на спеціальні парламентські коаліції від одного голосування до іншого.

Здається, коронавірус уповільнив поступову ерозію довіри громадськості до Зеленського. В опитуванні, проведеному Київським інститутом міжнародної соціології 22-24 квітня від імені проекту «Ідентичність та кордони в потоці: випадок України», близько 55% респондентів вважали, що Зеленський впорався з пандемією «дуже добре» або «досить добре».

Проте популярність Зеленського обов’язково впаде, коли соціально-економічні витрати пандемії потраплять додому. На тлі слабких політичних інститутів стає все більш імовірним новий цикл протистояння між виконавчою владою та парламентом, чергові позачергові парламентські вибори та протести.

.,.,.,.