На початку 20 століття Буковина входила до Австро-Угорської імперії. Ще з часів
входження до Молдавського князівства край відзначався багатонаціональним складом населення. З кожним приходом нової влади у краї з’являлись все нові і нові народи. Але найчисельнішою групою були українці, які проживали в північній і північно-західній частині регіону. У цьому матеріалі на yes-chernivtsi.com.ua ми більш детально розповімо про те як виникла і розвивалась українська влада на Буковині.
Передумови
На початку 20 століття всі етнічні групи Буковини залишалися вірними імперії Габсбургів і не висловлювали якихось сепаратистських ідей. Політичний представник кожного з народів намагався домогтись найкращого для своїх громадян. Натомість українці прагнули досягти національно-територіальної автономії. Вони хотіли створити окремий український коронний край, куди б також ввійшла Східна Галичина, Північна Буковина й Закарпаття.
З початком Першої світової війни українці активізувались. Питання автономії почали порушувати Головна Українська Рада, Союз Визволення України, а пізніше Загальна Українська Рада, Українська парламентська репрезентація Галичини, Союз парламентських і сеймових депутатів Буковини. До ідеї створення окремого краю українських буковинців наштовхнули революція в росії, утворення Української Центральної Ради, проголошення незалежності Української Народної Республіки.
Діяльність українських політичних сил
У 1918 році питання автономії краю активно почали обговорювати у буковинській пресі. Берестейський мир українці розцінили як велике досягнення української держави. Тоді по селах і містах були організовані урочисті зібрання під назвою “Свято миру і відродження української держави”, на яких обов’язково піднімалося питання про створення українського коронного краю.
Українці політики чітко відстоювали власну позицію. Навіть попри важкий період розвалу Австро-Угорської імперії, буковинські політики наполегливо дотримувались ідеї створення окремого коронного краю. У Чернівцях було створено Буковинський крайовий комітет як представництво Української Національної Ради на чолі з Поповичем. Його ще також називали буковинською делегацією Української Національної Ради. Цей комітет взяв на себе всю організаційну роботу з встановлення української влади на Буковині. Ці дії занепокоїли інших жителів краю, зокрема румунів.
3 листопада 1918 року у Чернівцях відбулось віче, яке організували українці. Віче відбувалися одночасно в кількох локаціях міста, а потім українці організовано
пройшли вулицями Чернівців і зібралися на площі Єлизавети, де було ще раз підтверджено підтримку резолюції віча.
Українські політики намагались домовитись з румунами. Як компроміс обидві сторони обрали пропозицію про те, що суто румунські громади в Буковині повинні підпорядковуватися румунській владі, суто українські – українській, в той час як доля змішаних має вирішуватися шляхом референдуму чи обраними представництвами громад.
Згодом у Чернівцях було фактично встановлено українську владу. Такий перебіг подій загалом був позитивно сприйнятий представниками різних етнічних груп краю. Німців і євреїв найбільше хвилювало, щоб не дійшло до збройного протистояння. Початок правління українських політиків позитивно вплинуло на життя буковинського краю. У місті майже припинилася нічна стрілянина, припинились спроби пограбувань. Біля найважливіших адміністративних установ було поставлено українську охорону. Місцеві патрулі забезпечували спокій на вулицях.