Влітку 1942 року Німеччина окупувала усю Україну. Держава була поділена на певні окупаційні зони. Найбільшу частину українських територій об’єднали у рейхскомісаріат “Україна”, східні області перебували у підпорядкуванні фронтового командування, Одеса й частина сучасних Одеської та Миколаївської областей стали румунською провінцією Трансністрія, Закарпаття ще напередодні Другої світової відійшло до Угорщини, а з трьох західноукраїнських областей німці створили дистрикт “Галичина”, який був приєднаний до Польського генерал-губернаторства.
У цьому матеріалі на yes-chernivtsi.com.ua ми більш детально розповімо як під час німецької окупації жили буковинці.
Відхід до Румунії
З 1918 по 1940 роки територія Буковини входила до складу Румунії. За цей час чимало мешканці звикли жити під цією владою, тож, коли у 1941 році чернівецькі землі знову відійшли під румунське правління, жителі не були здивовані і вважали, що це був прихід “другої Румунії”. Тобто буковинці не розглядали це як окупацію.
Друга світова війна двічі прокотилась Північною Буковиною і Хотинщиною, та й загалом усією Україною. Бойові дії завдали чимало величезних матеріальних і моральних збитків та людських втрат. У 1941 році румунська влада хвилювалась, аби українці не влаштували збройне повстання. Тож Румунія вирішила провести переговори Національної Ради з представниками румунської окупаційної влади, де було укладено угоду про те, що українці припиняють підготовку збройних акцій проти румунської адміністрації. Українцям давалась можливість вивести з території Буковини учасників підпілля. Повертатись у рідний край було заборонено.
На Буковині відбувалась масова румунізація. Заборонялось здобувати освіту рідною мовою, а також розвивати українську культуру. Буковинських чоловіків мобілізовували, аби поповнити свою та німецьку армію, яка зазнавала фронтових втрат.
Ця жорстока політика окупаційної влади призвела до великих збитків, які були завдані народному господарству окремих районів у Чернівцях.
Німецькі впровадження
На початку 1942 року німецька влада ввела нову валюту – карбованці. Але на ринку і надалі в обігу були українські, німецькі і радянські гроші. Загалом грошей було багато, а можливості щось придбати було мало.
Окупаційна влада вводила репресії проти єврейського населення. Вона прагнула їх знищити. Тож місцеве населення досить часто переховувало у себе вдома представників цієї національності. У 1942-1943 роках євреїв знищували у таборах голодом, хворобами, нелюдськими умовами.
Також українців масово вивозили на роботу до Німеччини. З весни по літо вивезли майже мільйон людей. Для людей це було великим стресом, трагедією. Найважче було переживати розлуку з родиною, адже німецька влада зазвичай розділяла сім’ї при перевезенні. Також нова окупаційна влада формувала з місцевого населення поліцію. Їхнім завдання було слідкувати за порядком у місті і повідомляти про правопорушення.
Важливим етапом для Буковини під час Другої світової війни був саме завершальний процес бойових дій. Зокрема визволення його з-під німецько-румунської окупації, яка в гірських районах тривала до 25 вересня 1944 року. Тоді буковинці пережили другу масову мобілізацію громадян Чернівецької області в червону армію, яка захопила близько 100 тисяч осіб.
Отож цей період був важким як для населення Буковини, так і для всієї України. Багато українських сімей зазнало втрат, руйнувань та психологічних травм.
