Формування політичної ідентичності Буковини — це складний процес, який відображає унікальну історичну динаміку регіону в період формування української влади на Буковинщині. Протягом понад двох століть Буковина переходила від однієї політичної системи до іншої: від Австро-Угорської монархії до Румунії, далі до Радянського Союзу, і, зрештою, — до складу незалежної України. Кожен із цих етапів залишив глибокий слід у свідомості мешканців, формуючи специфічні моделі політичної поведінки, лояльності та громадянської участі. Ця стаття має на меті простежити трансформації політичної ідентичності Буковини в історичному контексті: від австрійської доби до сьогодення, та з’ясувати, як політична свідомість регіону еволюціонувала в умовах мінливих державних режимів.
Буковина під владою Австро-Угорської імперії
Інтеграція до імперської системи
Після приєднання до Габсбурзької монархії в 1775 році, Буковина отримала новий статус у геополітичному просторі Центральної Європи. Вона стала частиною Герцогства Буковина, яке пізніше увійшло до складу Австро-Угорщини як окрема коронна земля. Імперська адміністрація намагалася створити ефективну модель управління, яка враховувала багатонаціональний склад населення.
Формування національних еліт
Друга половина 19 століття стала для Буковини періодом отримання самоврядування, хоч і частково обмеженого. Утворився крайовий сейм, в якому членами були представники різних національних меншин, серед яких визначалися русини, німці, поляки та євреї. Виборча система прагнула покращення та будувалася виключно на майновому та податковому цензі, проте її джерела дозволяли формувати шлях до правління національних політичних еліт. Українські громади активно долучалися до громадсько-культурного життя: створювалися літературні вечори, товариства “Руська бесіда” й “Народний дім”, які пізніше трансформувалися у політичні організації.
Окрім того, на політичних засіданнях часто виносилося питання освітніх та культурних ініціатив. Зокрема, українські діячі намагалися вибороти справедливе використання української мови в адміністративних установах та навчальних закладах. Окрему роль відігравали й газетні видання, поширюючи політичні ідеї та думки серед бідної верстви населення.
Політична конкуренція
На зламі 19-20 століть посилюється політична конкуренція між меншинами, передусім українцями та румунами. Найбільший вплив у крайовому сеймі все ж займали румунські кола, значно переважаючи у державному впливі та керівничому апараті.
Українці, своєю чергою, стикалися з проблемою недостатнього представництва, що спричинило активізацію радикальних рухів, вимагаючи права на автономію, рівні обов’язки та посилене викладання українською мовою у школах.
Буковина у складі Румунії
У 1918 році відбувається розпад Австро-Угорської імперії й Північна Буковина приєднується до Королівства Румунія. Більша частина Чернівецького віча складалася із румунських представників, що збільшувало кількість голосів “за”, тоді як українська частина населення прагнула об’єднання із Західноукраїнською народною республікою, тому участі у голосуванні не брала. Для багатьох прийняте рішення було несправедливим та чужим, кожен розумів, що розпочинається період болючих втрат.
Румунська влада започатковує централізовану унітарну державу, закони якої не передбачають ніякої автономії та ігнорує етнічну різноманітність. Якщо у часи Австро-Угорщини Буковина користувалася культурним і мовним плюралізмом, то зараз усе підпорядковувалося ідеї “уніфікації”. Тобто, така ідея передбачала румунізацію освіти, церкви, судочинства та адміністрації, спричиняючи масове закриття україномовних шкіл та обмеження українських організацій.
Реакція українського населення
Українці на Буковині, які донедавна мали можливість брати участь у культурному та частково політичному житті, опинилися у становищі меншини, яку систематично ігнорували. Вони втратили можливість спілкуватися рідною мовою, публікувати україномовні книги та пресу, через яку ділилися власними наративами. Та народ не змирився. У відповідь готувалася наступна форма спротиву — культурна мобілізація.
Українські священники, вчителі, письменники й активісти організовували домашні школи, аматорські театри, читальні, співочі гуртки. Люди збиралися разом, щоб співати колядки, обговорювати таємно опубліковану літературу та передавати усні знання. Створювався політичний акт, який формував розуміння того, що треба берегти найбільше всього.
Наростання спротиву
У 1930-х роках румунська влада ще більше посилює тиск. Особливо це відбувається жорсткими методами, коли до влади приходить Кароль II. Політичні партії закриваються, репресії посилюються, цензура стає буденністю. Одна частина українців займається підпільною формою боротьби, допоки друга — шукає підтримки в ідеях українських націоналістів Галичини.
У таких умовах змінювалася й політична ідентичність Буковини: із наївної форми надії вона переростала у боротьбу за самостійність та отримання визнання серед інших національних меншин. Буковинці не бажали залишатися осторонь політичних рішень. Вони створювали власну історію, усвідомлюючи, що у них є право на голос.
Буковина у радянський період
22 червня 1940 року, внаслідок пакту Молотова — Ріббентропа та відповідного ультиматуму СРСР до Румунії, Північна Буковина разом із частиною Бессарабії була приєднана до Української РСР. Входження до складу СРСР не було добровільним актом. Скоріш за все, ці події відбувалися на тлі масових переслідувань та арештів, демонтуючи попередню адміністративну систему.
Радянська влада одразу почала впроваджувати репресії проти місцевої інтелігенції, духовенства та навіть селян, які володіли землею або майном. На 1940-1941 роки припадає найбільша кількість депортацій до Сибіру та Казахстану. Це був простий народ: селяни, вчителі, священники. Окрім того, радянська система встановлювала колективізацію сільського господарства, націоналізацію підприємств.
Друга світова війна та повернення радянської влади
У червні 1941 року, після початку німецько-радянської війни, Буковина була зайнята румунськими військами, союзниками нацистської Німеччини. Розгортався масовий терор проти єврейського населення. Більшість чернівецьких євреїв депортувалися до Трансністрії — зони окупації між Дністром та Бугом, де кожна частинка землі охоплювалася запахом голоду, холоду та смерті.
Після повернення радянських військ у 1944 році почався другий етап радянізації. Радянська влада відновлювала свої позиції та знову впроваджувала репресії, проте цього разу репресували тих, кого підозрювали у співпраці з румунською адміністрацією, загрожуючи радянській діяльності. Остаточне приєднання Північної Буковини відбувається у 1947 році після підписання Паризького мирного договору.
Українське національне відродження та занепад СРСР
У 1980-х роках розпочинається криза СРСР, на тлі якої розпочинається громадська активність. Рух за перебудову, відкриття сталінського самоврядування, Чорнобильська трагедія активують пробудження громадянської та національної свідомості.
У 1989 році активно діє Народний Рух України, діяльність якого надихає місцевих проводити мітинги та демонстрації, а також вперше з’являється можливість говорити про відновлення української мови та українських традицій. Буковина поступово поверталася до усвідомлення себе не лише як частини імперського простору, а як регіону, здатного до самовизначення.
Буковина в період незалежної України
Проголошення незалежної України у 1991 році стало новим поворотом у політичній історії буковинського краю. Регіон з багатошаровим минулим вступив у новий період становлення: почалася доба демократії, національного відродження та децентралізації. Спочатку процес змін супроводжувався різноманітною реакцією: з одного боку, новітня влада давала поштовх до нових ідей, надаючи фінансову підтримку, проте з іншого — залишалася сильна єдність зі старою радянською системою.
Також значна половина робітничого класу цілком зосередилася на економічному виживанні: розпад колгоспів, фінансова інфляція, недостача ресурсів знизили активність народу до політичного життя. Кожен переживав за своє надбане, адже ніхто не розумів: а до яких наслідків призведе отримана незалежність?
Європейський вектор
Початок 2000-х приносить зміни у політичній свідомості чернівчан. Політична ситуація в Україні потрохи стабілізується, збільшуючи зацікавленість до державних процесів. Наслідки успішних змін можна спостерігати у ході Помаранчевої революції (2004), а пізніше — Революції Гідності (2014), де чернівчани показали глибоку зацікавленість до боротьби за долю краю та за внормування власних прав.
Участь у протестах такого типу не була простою формальністю: численні делегації із Чернівців та району приїжджали до Києва, підтримуючи місцеві мітинги, або ж організовували зібрання однодумців вдома. Волонтерські центри, культурні товариства, університетські середовища — усе це стало простором нової політичної мобілізації. Поширювалося розуміння політики не як абстракції, а як щоденної відповідальності.
Повномасштабне вторгнення
Російсько-українська війна, що розпочалася у 2014 році та особливо загострилася у лютому 2022 року, поділила життя українців на “до” та “після”, зокрема й чернівчан. Попри географічну віддаленість регіону від зони бойових дій, місцеві жителі взяли на себе обов’язки тилу: організовувалися волонтерські штаби, приймалися під тепле крило внутрішньо переміщені особини, а також формувалися батальйони тероборони.
Тисячі буковинців стали учасниками бойових дій, а ще більше — волонтерами, медиками, донорами. Цей досвід об’єднав громаду та показав її справжню цілісність та єдність, зберігаючи у кожному патріотичні настрої.