Історія України наповнена іменами тих, хто в найскладніші часи стояв на сторожі національних інтересів, культури та ідентичності. Омелян Попович — одна з таких постатей, що залишила глибокий слід у розвитку українського руху на Буковині. Його життя — це приклад відданості справі, самопожертви та далекоглядності. У добу, коли Буковина входила до складу Австро-Угорської імперії, а згодом опинилася в центрі політичних буревіїв XX століття, Попович став не лише активним учасником громадського життя, а й одним з архітекторів українського національного відродження в регіоні. У цій статті на yes-chernivtsi.com.ua розглянемо основні етапи життя та діяльності Омеляна Поповича, проаналізуємо його роль у формуванні українського руху на Буковині, а також окреслимо спадщину, яку він залишив по собі.
Походження та освіта
Омелян Попович народився 18 серпня 1856 року у селі Дорна-Ватра, яке було частиною Австро-Угорської імперії. Дитинство Омеляна – період, коли щира набожність та освіченість поєднувалися одна в одній. Батько Олександр Попович посвятився у священники за рік до народження сина, тому дивним не було, коли він присвячував свій час прагненням Божої любові. Також отець Олександр цікавився фольклором та писав вірші німецькою мовою, що залишило свій слід у світогляді юного Омеляна.
Матір – Вікторія фон Баєр – також мала статне коріння. Її дідусем був протоієрей Михайло Ганіцького, а тіткою – сестра матері відомого Юрія Федьковича. Пані Вікторія приділяла весь свій вільний час допомозі сину в отриманні освіти. Проте не забувала привчати своїй дитині повагу до українського слова та приклала руку до формування самоусвідомлення.
Окрім того, усі знайомі говорили про те, що родина Поповичів має велику бібліотеку, а вечори проводилися за спільним читанням Біблії або поезії Тараса Шевченка. Це середовище не просто виховало інтелектуала, а сформувало майбутнього діяча, який бачив у кожному слові – силу, а в кожній дії – відповідальність перед народом.
Початкова освіта
Перші шкільні роки Омеляна пройшли у двокласній школі Сторонця-Путили (зараз – смт Путила). Навчання давалося легко, а особливо припали до серця уроки читання, де завдяки вивченню дитячих творів міг без зусиль потрапити у невідомий світ. Уже тоді знайомі помічали, що хлопчик був досить допитливою дитиною. Наступним освітнім етапом став перехід до “зразкової православної школи” у Чернівцях, де навчання проводилося виключно німецькою мовою. Так, Омеляну подобалося вчити незнайому мову та культуру, проте вже тоді він розумів: українську мову намагаються дискримінувати. З часом у щоденниках Поповича знайдуться слова про те, що ця школа була “фабрикою румунізації”, в якій імперські наративи несли загрозу для українського народу.
У 1867 році, коли хлопець дорослішає, переходить до Чернівецької гімназії. Православна школа залишає глибокий відбиток болю на серці майбутнього лідера, тому на новому місті набуває чіткої громадської позиції: покращує спілкування з україномовними гімназистами, а також поглиблюється у вивчення мови предків. У 1870 році Олександр Попович йде із життя, полишаючи свою сім’ю з фінансовою скрутою. У Омеляна не залишається вибору і він покидає школу, недовчившись всього два роки. Проте життєві негаразди не змусили хлопця зупинитися на половині шляху, а навпаки, – він почав готуватися самостійно.
Навчання в учительській семінарії
У 1873 році, успішно склавши усі іспити, Омелян Попович вступає відразу на другий курс Чернівецької державної учительської гімназії. Він з перших днів поринає у методику викладання, а також цікавиться дитячою психологією та її роль у формуванні національної свідомості дитини.
Одночасно з навчанням Омелян вступає до студентського товариства “Согласіє”. Це не було просто середовищем однодумців, це – центр розвитку майбутніх діячів української громади. Його авторитет у товаристві стрімко підвищувався: спершу працював бібліотекарем, пізніше – секретарем, а зрештою – й головою товариства. Також особливою увагою відзначалися його промови: Попович говорив повільно, намагаючись кожне слово промовити з певною логікою, щоб до кожного присутнього вони потрапили у саме серце. У 1877 році закінчує університет з відзнакою та отримує кваліфікацію вчителя. Цей диплом став щасливим кроком у майбутнє, де є можливість працювати на благо своєму народові.
Громадська та освітня діяльність
Учителювання та популяризація освіти
Після закінчення Чернівецької державної учительської семінарії Омелян починає працювати у школах Чернівців та його передмість. Спочатку обіймав посаду вчителя, а пізніше – директора школи. У 1892 році він отримує пропозицію спробувати себе у ролі повітового інспектора буковинських шкіл, а з 1895 по 1906 роки працював як референт з питань початкових шкіл при Крайовій шкільній раді. Перераховані роки вважаються доволі плідними у діяльності Поповича: на полицях українських книгарень з’явилися “Буквар та граматика для народних шкіл” й “Читанка”.
У 1896 році почав викладати у Чернівецькій учительській гімназії, де підготував не одне покоління майбутніх педагогів. Багато випускників згадували, що викладання для Поповича було центром натхнення, в якому він знаходив місце сили. Його бажання таїлися в одному: виховати справжніх українців.
Робота у товариствах
Окрім шкільних стін, Омелян Попович проводив багато часу у громадських організаціях. Доволі тривалий час був простим учасником, проте це змінилося у 1884 році, коли його назначили головою товариства “Руська бесіда” у Чернівцях. Для Поповича ця посада стала знаком того, що його діяльність може бут оціненою. Він часто проводив літературні вечори на правах культурно-просвітницької роботи, а також підтримував видавництво українських авторів.
Окрім того, на сторінках архівних газет можна знайти інформацію про роботу Омеляна Поповича як редактора української газети “Буковина”, в якій він публікувався з 1885 по 1891 рік. У його текстах завжди згадувалися теми національного виховання, захисту української мови в освіті та місце українців у багатонаціональній Буковині.
Політична діяльність
Найбільш помітною роллю Омеляна Поповича є його діяльність у Буковинському крайовому сеймі, в якому він працював у 1911-1918 роках. Як депутат, він відстоював ті ж питання, які підіймав у своїх газетних колонках або за викладацькою партою. Зокрема, його боротьба полягала у поширенні української мови в адміністративних установах та справедливий розподіл коштів на українські школи та культурні конституції.
Перша світова війна та еміграція
У 1914 році Перша світова війна неочікувано ступила на українські землі, не оминаючи й Буковини. Омелян Попович був змушений з родиною виїжджати з країни. Перший час він перебував у Колошварі, а згодом потрапив до Відня, де долучився до “Української культурної ради”, робота якої полягала у формуванні шкільної організації для українських емігрантів. Також доклав своєї руки до створення комітету допомоги українським біженцям у Празі.
Буковинське віче
У листопаді 1918 року відбувається завершення Першої світової війни й Попович повертається до України. Він одразу бере під власне керівництво Буковинське народне віче, що у майбутньому зіграє важливу роль. саме це зібрання ухвалить рішення приєднати Північну Буковину до складу Західноукраїнської народної республіки (ЗУНР).
Попович не був політиком у звичному сенсі – він не гнався за посадами чи амбіціями. Його політика – це політика відповідальності, чесного слова, принципової позиції. Він довів, що навіть у складних умовах можна залишатись вірним національній ідеї, працювати для громади та зберігати гідність. Його внесок у політичну історію Буковини є неоціненним, адже він доклав значних зусиль для розвитку української влади на Буковині.