На берегах Дністра, серед мальовничих ландшафтів Буковини, де з давніх-давен будується політична історія української влади, сплелися долі народів, які боролися за свою свободу та майбутнє. Недалеко від сучасних Чернівців, у стінах неприступної Хотинської фортеці, у 1621 році вирішувалася доля всієї Східної Європи. Чернівці, що тоді належали до Молдавського князівства, були важливим торговим і стратегічним центром, який, ймовірно, відігравав роль у забезпеченні війська продовольством, притулком для поранених та місцем збору військових сил, пише yes-chernivtsi.com.ua. Сьогодні ця подія залишила глибокий слід в історії регіону, а Хотинська фортеця нагадує про славне минуле, що перегукується з історією Чернівців.
Історичні передумови Хотинської битви
Початок 18 століття став найкращим періодом для Османської імперії – країни, яка по-справжньому розпростерла свої крила над Балканами, Близьким Сходом та Кавказом. Панівний імперією тоді султан Осман II ще з перших років свого правління мріяв про одне: утвердити османську велич у Європі, забравши під власну владу чужі території. Він хотів стати як його попередники, а навіть, ще могутнішим.
Тому найкращою ціллю для завойовування була тільки Річ Посполита – єдина держава, яка з гордістю вихвалялася неозорними просторами, багатою народною культурою та потрібною на той момент політичною структурою. Турецькі очільники розуміли: якщо в їхніх руках опиняться ці землі, дорога до Європи буде навстіж відкрита.
Погіршення польсько-османських відносин
Кілька десятиліть до битви Хотинська фортеця вже знала грім козацьких шабель і тривожні сигнали війни. Відносини між Річчю Посполитою та Османською імперією давно нагадували порохову бочку, що ось-ось вибухне. З одного боку — польські магнати й король, які не завжди могли або хотіли контролювати козацьку вольницю. З іншого — султан і його намісники, яких дратували сміливі рейди запорожців на чорноморські порти.
Синоп, Трапезунд, навіть околиці Стамбула — ці назви ще довго дзвеніли у вухах турецьких чиновників після несподіваних нападів. Політичні скарги перетворювалися на ультиматуми, а дипломатичні місії завершувалися погрозами. І навпаки — польські селяни й шляхта терпіли від постійних татарських набігів, що супроводжувалися грабунками та полоном. Простий люд щоразу питав: «А де ж король, що має нас захищати?»
Поразка під Цецорою
Поразка під Цецорою стала холодним душем для Речі Посполитої. Станіслав Жолкевський, тодішній полководець польського війська, розпочав похід з великою надією на швидку перемогу, проте його чекало зовсім протилежне – полон, смерть, а опісля й посмертна ганьба. Ніхто з воїнів не очікував такого розвитку подій, а коли ці вісті дійшли до шляхти, то весь польський народ наповнився зневірою.
Проте османська сторона побачила у поразці поляків шанс. Він розумів: якщо країна оговтується від таких страшних подій, то захищати територію не буде й кому. Здавалося, цей план очікуватиме тільки хороший кінець, але у події втрутилися козаки.
Союз із Сагайдачним
Польські чиновники намагалися якнайдовше уникати наступного кроку, проте знали, що без його виконання зможуть втратити усе, тому – звернулися до запорожців. Тодішнім гетьманом Запорозької Січі був Петро Конашевич Сагайдачний, який одразу зрозумів, що така пропозиція стане поштовхом для козацтва вийти з тіні. Він не був милим до польського керівництва, а поставив свої умови: визнання козаків як окремої військової одиниці, підтримка православної віри та повернення прав. Його рішення було справедливим, адже він віддавав 30 тисяч відчайдушних хлопців, що не боялися тримати шаблю в руках.
Розвиток Хотинської битви
Зустріч під Хотином
Літо 1621 року було напруженим. Османське військо, яке за оцінками сучасників складало близько 120-250 тисяч воїнів, вирушило в похід із південного заходу. Осман II вирішив самостійно керувати військом, ставши одним із перших за останні сто років, хто вирішив за власною волею піти на війну. Таким рішенням вирішив показати знову, що сила Османської імперії залишається на високому рівні.
На шляху турків стояло об’єднане військо Речі Посполитої – спочатку цифра становила 35 тисяч поляків, литовців та найманців, що підпорядкувалися гетьману Яну Ходкевичу. Проте число війська збільшилося до 60 тисяч, коли доєдналося козацьке військо на чолі з Петром Конашевичем-Сагайдачним. Їх прибуття було як ковток свіжого повітря: запорожці співали пісень, не боялися жартувати та голосно сміятися.
Наступ Османської імперії
2 вересня 1621 року розпочалося гучним пострілом ворожих гармат. Османська імперія розпочала штурм. Хмара пилу, людські крики – усе говорило про те, що начувається щось страшне. Яничари сподівалися на власну перевагу, тому без страху кидалися на шанці, в яких переховувалися мирні жителі.
Польські гармати ревіли з бастіонів, а козаки… здавалося, що вони були усюди. Вони тихо крокували біля ворожого тилу, мов тінь, нападали, а потім раптово зникали, ніби їх взагалі там не було. Однак, найзухваліша їхня вилазка відбулася 14 вересня, коли запорожці вночі дібралися до центру османського табору та знищили значну кількість яничар.
Терпіння османського султана почало знижуватися. Він очікував швидкої перемоги, проте з кожним днем ситуація загострювалася, та й ще не на його сторону.
Виснаження сторін
Вересневі дні безмежно тягнулися. Дощі дощенту знищили дороги, тоді як харчів просто не вистачало. Люди хворіли та помирали. Не обійшла смерть й владну верхівку – 24 вересня раптово помирає Ян Ходкевич та вся ноша керівництва падає на гетьмана Сагайдачного.
Його ранять в ногу, проте він й не думає залишати поле бою. Навпаки, керує військом навіть тоді, коли залишається на ношах. Не дивлячись на попередні непорозуміння між поляками та козаками, зараз військо було об’єднаним, адже кожен розумів: окремо можна тільки впасти.
Османська сторона також не залишалася без змін. Багато воїнів постраждало від зараження тифом та неналежного лікування, яке в геометричній прогресії знижувало бойовий дух. Осман II більше не відчував себе переможцем.
Укладання миру
Коли повітря було просякнуте запахом крові, а сили обидвох сторін досягали нульового рівня, Османська імперія та Річ Посполита погодилися на перемовини, що відбулися 9 жовтня. Проте укладений мир не був ні для кого перемогою, радше – компромісом, зупиняючи уже розпочату катастрофу.
Умови перемовин не були величними: Осман II повертається із військом до Стамбула та визнає кордони Речі Посполитої, тоді як козаки припиняють свої походи та виборюють обіцянку більше не нападати.
Для султана ця битва стала особистою поразкою. Після повернення на рідну землю його авторитет значно похитнувся, а уже через рік зазнав жорстокого вбивства під час яничарського заколоту.
Міжнародний резонанс Хотинської битви
Хотинська битва 1621 року спричинила широкий резонанс у європейському світі. Відомі автори та письменники описували її у власних хроніках та листах як християнський тріумф над ісламською експансією.
Також перемога Речі Посполитої значно посилила її положення серед інших іноземних країн. Хоч умови перемовин невдовзі були порушені (козаки не зупинили своїх таборів, а турки – підтримки татарських рейдів), але ця подія назавжди залишиться символічною.
