Ім’я Арсенія Яценюка знайоме кожному українцю, який бодай трохи цікавиться політикою. Його поважають за рішучість у кризові моменти та критикують за непопулярні, але необхідні рішення. Від юриста й банкіра до прем’єр-міністра в найбуремніші роки — кар’єра Яценюка є важливою частиною новітньої української історії, пише yes-chernivtsi.com.ua. Цей текст — спроба чесно оцінити його політичний шлях, реформаторські зусилля та роль у становленні сучасної України.
У часи, коли країна стояла на межі економічного колапсу й зовнішньої агресії, саме йому довелося приймати рішення, від яких залежала не лише стабільність, а й подальше існування держави. Чи були ці рішення правильними — покаже історія, але сам факт готовності діяти в момент, коли більшість боялася — уже заслуговує на окрему увагу.
Дитинство та освіта
Арсеній Петрович Яценюк народився 22 травня 1974 року в місті Чернівці, у родині викладачів. Його батько, Петро Іванович Яценюк, був доцентом кафедри історії в Чернівецькому національному університеті, а мати, Марія Григорівна, викладала французьку мову в середній школі. Виховання в інтелігентній родині, де цінували освіту, саморозвиток та культуру, сформувало світогляд майбутнього політика.
Після закінчення школи Арсеній обирає вступати до Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича на спеціальність “правознавство”. Завдяки великому досвіду викладачів та власній допитливості юнак швидко опанував основи законодавства та щиро захоплювався процесуальним та цивільним правом. Його дипломна робота була присвячена правовим аспектам господарських відносин у перехідній економіці України.
Опановування юридичної освіти вирішив продовжити в Українській академії зовнішньої політики, яка розташовується у столиці, де здобув магістерський ступінь зі спеціальності “облік та аудит у міжнародній торгівлі”. Академія, підпорядкована Міністерству економіки, допомогла майбутньому політику зосередитися на вивченні фінансових механізмів, валютного регулювання, а головне — визначити усі нюанси, які необхідні для роботи в умовах відкритої ринкової економіки.
На державній службі: від губернатора до міністра
Після здобуття освіти та кількох років успішної кар’єри в банківському секторі, Арсеній Яценюк отримав першу можливість реалізувати себе в публічному управлінні. У вересні 2001 року входить до складу кримського уряду Сергія Куницина, де обіймає посаду міністра економіки Автономної Республіки Крим (включно до 2003 року). Попри молодий вік, перед ним було поставлено багатьох важливих завдань: налагодити економічну політику регіону, підвищити ефективність бюджету та залучити інвестиції для подальшого розвитку економічної галузі.
У січні 2003 року призначається на посаду першого заступника голови Національного банку України, а вже у листопаді цього ж року — виконувачем обов’язків голови НБУ, замість Сергія Тігіпка, який пішов у відставку через прийняття участі у президентській компанії Віктора Януковича. У непростий для країни час він опиняється на вершині фінансової системи. У свої 28 він повинен був забезпечити стабільність державної валюти та ні за яких умов не допустити кризи. Усе це відбувалося на фоні політичної турбулентності, коли правничі органи занурилися у передвиборчу кампанію, а суспільство не довіряє владним гілкам.
Завдяки його рішучості та впевненості у власні сили він зумів утримати економічну ситуацію під контролем, що спонукає Юрія Єханурова — тодішнього прем’єр-міністра — закликати Арсенія Яценюка на посаду міністра економіки. Ці події відбуваються після Помаранчевої революції, коли члени Верховної Ради чекали справжніх змін та реального руху системи вперед. І Яценюк береться до справи: його підхід передбачав вихід економіки з тіні та дати народу можливість працювати легально та чесно. Усі розуміли, що деякі ідеї потребуватимуть часу та терпіння, але вектор був заданий правильно.
У 2006 році очікується новий виклик. Арсенія призначають на посаду міністра закордонних справ України. Знову — несподіваний хід подій та повторна адаптація до нової ролі. Політик знає, що сильна економіка неможлива без врегулювання зовнішньої політики, тому намагається робити перші кроки до міжнародних партнерів. Крок за кроком й уже розпочинається обговорення про вступ країни до ЄС та її членство у НАТО.
Аналізуючи початок політичної кар’єри Арсенія Яценюка, можна побачити, що вся його робота була направлена на зміні панівної системи зсередини — залучає молодих фахівців, позбуваючись “старого розуму” та підтримує ініціативи, які дозволяють хоч і на невеликий рівень, але покращити внутрішню ситуацію.
Передвиборчі перегони
У 2007 році, у віці 33 років Арсеній стає Головою Верховної Ради України та входить в історію як наймолодший, хто коли-небудь очолював цю посаду. Запропонували його кандидатуру після тривалих парламентських виборів, які відбувалися на тлі політичної кризи між тодішніми Президентом Віктором Ющенком та Прем’єр-міністром Юлією Тимошенко. Особа Яценюка була компромісною фігурою, яку затвердили обидва політичні табори.
Однак парламент тієї каденції залишався надзвичайно поляризованим: на постійній основі відбувалися суперечки, не зупинялися й коаліційні кризи, викликаючи суперечки між ключовими політичними силами, що унеможливлювало стабільність законотворчої роботи. У листопаді 2008 року, коли загострення чергової політичної дискусії досягло піка, Яценюк подає у відставку. Своє рішення політик вмотивовував тим, що в умовах постійної боротьби за владу, парламент втрачає суспільну довіру, як окрема інституція.
Проте відставка не зупиняє Арсенія. Навпаки, у 2009 році він оголошує про своє рішення балотуватися на пост Президента України. Його виборча кампанія зосереджувалася на “зустрічі минулого з майбутнім”: створення європейського майбутнього для України, поліпшення судової системи, прозорі правила гри в економіці. Але реалії політики виявилися жорстокими. Попри активну медійність та значну підтримку експертного середовища, команда Яценюка набрала всього лише 7% голосів виборців, посідаючи четверте місце. Проте його участь увійшла до чернівецької історії виборів.
Революція Гідності та прем’єрство
Коли у листопаді 2013 року розпочалася Революція Гідності, Арсеній Яценюк був одним із ключових осіб, які підтримали дії протестувальників. Він періодично виступав на Майдані, проводив перемовини з міжнародними партнерами. Разом із Віталієм Кличком та Олександром Тягнибоком увійшов до так званої “трійки” — основного опозиційного ядра серед протестів.
Після втечі Януковича у 2014 році Верховна Рада формує тимчасовий уряд. 27 лютого 2014 року Арсенія Яценюка призначають прем’єр-міністром України. Це був той момент, коли країна буквально трималася на народному ентузіазмі, а держапарат — на чесному слові. Взяти на себе відповідальність у складний для країни період дорівнювало грати ва-банк, проте Яценюк погодився. Його перші кроки були рішучими: бюджет піддався коректуванню, велися активні перемовини з МВС. Не всі любили його правління, проте усі розуміли, що Україна почала рухатися.
У квітні 2016 року Арсеній Яценюк подає у відставку. Коли ця новина потрапила в мережу, багато хто видихнув з полегшенням. Але навіть тоді приходило усвідомлення, що без його дій країна б не змогла вистояти у 2014-2015 роках.
Прем’єрство Яценюка можна оцінити як кризове правління, вибране у період найбільшої відповідальності. Арсеній не був ідеальним, проте точно був на своєму місці, коли держава потребувала холодного розуму та твердої руки.
Оцінка управлінських рішень
Українська історія нараховує чимало важливих та водночас суперечливих реформ, створені урядом Яценюка:
- для того, щоб ініціювати часткову незалежність від Росії та припинити корупцію в енергосекторі, уряд ввів різке підвищення тарифів;
- одна з найбільш успішних реформ, яка по цей час згадується позитивно, є децентралізація — передача повноважень та фінансових структур на місця. Громади отримали можливість самостійно розпоряджатися власним бюджетом та розвивати вибрану інфраструктуру.
- також Арсеній Яценюк запустив боротьбу з корупцією. Так, його результати залишаються сумнівними, проте саме за його каденції запустилася робота НАБУ, НАЗК та інших антикорупційних органів влади.