Під час Другої світової війни українські діти так і не змогли здобути повноцінну шкільну освіту. Адже знищувались міста, родини були змушені евакуюватись. Тоді таких технологій як сьогодні не було, тому діти намагались навчатись хоч якось самотужки вдома. У цьому матеріалі на сайті yes-chernivtsi.com.ua ми більш детально розповімо про те як навчались буковинські діти в роки Другої світової війни.
Евакуація дітей
З початком Другої світової війни в Європі почалась евакуація дітей із зони бойових дій та з постраждалих від війни районів. Зазвичай дітей вивозили без батьків. Адже найголовніше було врятувати юне життя. Евакуація була примусовою.
Згодом почали евакуйовувати і дорослих. З України переважну більшість евакуйованих спрямовували до Башкирської АРСР. Усі ці потяги мали пункт призначення. Тим, кого евакуювали, окрім вищої верхівки, не повідомляли, куди саме евакуюють. Тобто їм казали: ви їдете в Башкирію, а куди конкретно – не повідомляли. На кожен ешелон були складені списки. В Башкирії комісія з евакуації приймала і розподіляла цих людей.
Багато евакуйованих опинилися на межі життя і смерті з огляду на те, що продуктів бракувало. Вони не отримували відразу картки. А тоді була карткова система – просто так купити продукти було майже неможливо. Тож смертність зростала, особливо серед немовлят.
Навчальний процес
Напередодні й під час Другої світової війни на Буковині панувала радянська влада. Вона намагались знайти підхід до жителів та прихилити їх до своїх поглядів. Тож нова влада почала переселяти робітничі сім’ї з підвалів у впорядковані квартири. Почалась ліквідація малописьменності і неписьменності, відкривали дитсадки і дитбудинки, сільські клуби і будинки культури, бібліотеки і хати-читальні, кінотеатри, музеї. Почали діяти український драмтеатр і обласна філармонія. Це був великий позитив, який міг прихилити до радянської влади багатьох. Позитивно було сприйнято безплатне навчання і медична допомогу.
Згодом на Буковину повернулась румунська влада. Тож вони вводили у краї власні закони, зокрема й освітні. Спочатку навчання у школах було платним і проводилося румунською мовою. Школа й надалі залишалася недоступною для дітей робітників. У результаті значно скоротилася кількість дітей, що відвідували школу.
У школах було заборонено розмовляти рідною мовою, усюди потрібно було говорити румунською. У перші роки окупації в школах чергували румунські жандарми, які стежили за тим, щоб ні вчителі, ні учні не розмовляли українською мовою. Вчителі, які не володіли румунською, були звільнені. Румунська влада не проявляла ніякої турботи про школи, переважна більшість з яких була занедбаною, не мала навчально-матеріальної бази та перебувала в непристосованих приміщеннях.
У 1939 році румунський уряд видав новий закон про посилення націоналістичного впливу на учнів, в школах активно пропагується організація “Охорона держави”, де були створені умови для релігійного, морального і громадянського виховання учнів.
Феномен історії освіти Буковини та Хотинщини є, певною мірою, унікальним, оскільки це вплинуло на процес розвитку і збереження самобутності української національної школи, формування національної свідомості буковинців і бессарабців, їхніх світоглядних засад за часів їх перебування у складі королівської Румунії. Приєднання Буковини та Бессарабії до Румунії унеможливило національно-культурний розвиток представників усіх національностей краю, за винятком румун, через шовіністичні підходи владних структур королівської Румунії.