Під час Другої світової війни у 1940 році румунська влада квапливо покинула Буковину. У результаті цього чернівецькі землі перейшли до складу УРСР, об’єднавшись з усіма етнічними українськими територіями. На Буковині почались масові репресії проти українського народу. У цьому матеріалі на yes-chernivtsi.com.ua ми більш детально розповімо про життя Чернівців під час Другої світової війни.
Початок війни
Коли Німеччина напала на СРСР, Василю Чумаку було лише 15 років. Він сам родом зі Слов’янська, що на Донеччині. У цей період його батька забрали на фронт. Юнак довго не думав й пішов вслід за ним. Чоловік пригадує, що тоді на лінійці у школі директор сказав їм розходитись усім по домівках і повернутись після закінчення бойових дій. Війна тривала роками, й звісно ніхто вже більше не повернувся на це подвір’я.
Аби піти на фронт, Василь разом з друзями пішли у сільраду і повідомили про свої наміри. Після цього юнака відправили у взвод зв’язку. Молодих військових навчали солдати. Згодом їх усіх розкинули на різні напрямки. Коли розпочався наступ німецьких військ Василь був змушений з побратимами відступати на Кавказ. Там вони пробули місяць. Згодом їхній батальйон розформували і створили маршову роту. Основним їхнім завданням було не допустити форсування річки Терек німцями. Щодня велися жорстокі бої. Василь разом з військовими протягом трьох днів йшли в гори. Саме там сталась подія, яку вони не очікували. Йшовши, вони помітили дику яблуньку, вкриту плодами. Солдати, які довго не їли і мріяли про їжу просто побігли до неї. Це була пастка. Адже там виявилась засідка німців. Вони обстріляли хлопця та його побратимів. Декілька людей зазнали поранення й загинули. Василь пригадував, що в цей момент він молив Бога лише про одне, якщо йому призначена куля, то щоб вона його вбила, а не ранила. Адже він вважав, що пораненого солдата дуже важко спускати вниз і тому військовий не хотів обтяжувати шлях своїх побратимів.
Умови й харчування
Василь Чумак розповідав, що найважче у війську було з харчуванням. Не було польової кухні. Їжі давало дуже мало. Солдатам видавали по шматку м’яса – чи то конини, чи то осла, який кожен варив собі сам. Були випадки коли давали один оселедець на день, а інколи не видавали нічого.
Окрім проблеми з їжею, військовим докучали воші. Вони заполонили весь одяг солдатів. Коли військові знімали сорочки наповнені комахами, то вони одразу тріскали коло багаття. Василь жартував, що вошей було настільки багато, що він би міг написати наукову дисертацію про те як кожна з них кусає.
Коли батальйон юнака перебував в горах, то хлопець захворів на гепатит А. Після довгого лікування хотів вступити до воєнного піхотного училища, втім його не прийняли, бо не повнолітній. У листопаді 1944 року Василь звільняв Варшаву, а у квітні 1945 року військо наблизилось до околиць Берліну. Вуличні бої були дуже жорстокі, німці стріляли з вікон будинків, де проживали люди.
Після війни
Після закінчення війни Василь ще півтора року прожив у Німеччині. Згодом він повернувся в Україну. Почав служити у прикордонних військах. Чоловік став начальником контрольно-пропускного пункту “Порубне” на Буковині. Прикордонником Чумак пропрацював 25 років, а загалом військовій службі віддав 40 років. У 2017 році чоловіка нагородили нагрудним знаком “За мужність в охороні державного кордону”. З початком повномасштабного вторгнення Василю Чумаку було важко усвідомити, що на Україну напала російська армія. Тож в обласній раді чоловік виступив зі зверненням до російських військових, яких закликав відмовитись йти воювати в Україну і насамперед подумати про своїх батьків.
