Українська повстанська армія відіграла важливу роль у творенні історії України. Зокрема під час Другої світової війни упівці вели опір нацистській владі, а також боролись з радянським режимом. Саме у цьому матеріалі на yes-chernivtsi.com.ua ми розповімо як буковинська УПА ліквідувала радянських начальників.
Передісторія
Радянський режим прийшов на територію Чернівецької області у 1944 році. Наприкінці весни цього ж року фронт зупинився на лінії Вижниця-Берегомет-Красноїльськ. У результаті війська обидвох сторін підійшли впритул до Карпат. У цей період у місцевих горах формувалась буковинська УПА. Упівців налічувалось близько 2500 осіб.
Восени 1944 року радянські війська відновили наступ на території Чернівецької області. Внаслідок цієї операції увесь Путильський район відійшов під нагляд окупантів. Усе вдалось легко через спокійний відступ німецького війська. Також ОУН й УПА не чинили спротиву й лишній раз не нагадували про себе. Тож радянські військові з гордістю повідомляли своїм керівникам, що вони легко захопили район без боїв й навіть не бачили жодних підпільницьких угрупувань. Після таких “хороших” новин у регіон почали з’їжджатись представники партії, різних радянських органів, опергрупи НКВД та НКҐБ. Офіційною метою цієї поїздки було ознайомлення з областю, зокрема з жителями й діяльністю підпільства.
Ліквідація
Радянська група керівників спочатку працювала у селі Вижниці. Згодом вони прийняли рішення перебратись до Путили. Дорога була досить складна, адже були руйнування й завали. У машині їхали такі радянські представники як Новожилов, Меняшкін, Большаков і Лебедєва. Неподалік села Дихтинець був завал, тож водія машини відправили в об’їзд, а усі пасажири вирішили йти пішки самостійно. Саме біля однієї зі скель їх розстріляли українські повстанці. Машину було теж розстріляно, а водія відпустили у село, попередньо забравши у нього всі документи.
Решта керівників викликали співробітників НКВД на підмогу, а також військо з 30 осіб. Вони прибули з автоматами, кулеметами і мінометом. Прийшовши, вони застали лише тіла своїх колег, а повстанців їм не вдалось затримати. Лебедєву і Большакова вони теж не знайшли. Згодом союзні каральні органи зазначили, що на представників влади напали близько 250-300 озброєних осіб, а бій тривав понад дві години. Це була брехня. Смерть радянських керівників хотіли зробити героїчну.
На наступний день радянська оперативна група вирішила влаштувати засідку на цьому самому місці. Адже вони вважали, що туди повернуться упівці. Просидівши цілу ніч, вони зробили ще один обхід територією і наткнулись на ще одне тіло – це був Большаков. Ще радянські оперативники встановили, що Лебедєву поранили і її забрали повстанці до лісу.
Спогади й наслідки
Вже в роки незалежності України місцеві жителі ділились спогадами про ці часи. Вони пригадували, що Лебедєву в ногу підстрелили самі чекісти, адже жінка прагнула здатись упівцям. Тож після смерті її колег, підпільники забрали керівницю з собою та залишили в кам’яному бункері в Циганському потоці. Саме у цьому місці протягом трьох місяців сиділа Лебедєва. НКВдисти дуже цікавились долею своєї колишньої працівниці. Коли вони допитували місцевих жителів, то завжди питались як склалась доля жінки. У результаті радянські працівники вирішили, що вона перейшла на бік підпілля. Але офіційних даних про подальше життя Лебедєвої немає.
Згодом неподалік скелі встановили таблицю з поясненням, де зазначалось, що саме на цьому місці 23 вересня 1944 року в боротьбі з бандами фашистських буржуазно-українських націоналістів загинули смертю хоробрих славні сини Вітчизни, три чекісти: Новожилов Михайло Сергійович, Меняшкін Олексій Іванович, Большаков Петро Федорович. А бескид у районі прозвали “Скелею трьох чекістів”. Цю таблицю ліквідували лише у 2008 році. Місцеві думали над тим, аби написати на скалі іншу фразу – “З мечем прийшли й від меча загинули”.
Тож з цієї історії розуміємо, що радянська влада вкотре прагнула перекрутити історію й виставити своїх представників героями, які рятували жителів.