Цьогоріч головний храм греко-католиків Буковини відзначає 200 років. Його було засновано 1824 року. Наприкінці 19 століття настоятелем собору Успіння Пресвятої Богородиці був отець Келестин Костецький. Саме він залишив хроніки із життя Чернівців, коли під час Першої світової війни у місто ввійшли російські війська. У цьому матеріалі на yes-chernivtsi.com.ua ми поділимось спогадами буковинського отця.
Зв’язок між собором і отцем
Церква Успіння Пресвятої Богородиці стала першим греко-католицьким храмом на Буковині. Цей собор був осередком українського життя. Особливістю цієї святині було те, що її священники брали активну участь у громадському житті Буковини. Зокрема отець Келестин Костецький залишив для своїх нащадків “Хроніки парохії греко-католицької церкви у Чернівцях”. У них він описав зокрема візит на Буковину Митрополита Андрея Шептицького, а ще історики вважають дуже цінними його записи про життя парафії і життя міста. Отець Келестин прагнув через свої записи передати наступному поколінню буковинців спогади про те як Перша світова війна вплинула на життя Чернівців, а також і на його парафію.
Священник Келестин Костецький народився 1843 року на Галичині. До приїзду у Чернівці працював на двох парафіях. З 1884 року був греко-католицьким парохом у місті, а також деканом буковинським. Під час російської окупації Буковини отець не покинув своїх парафіян, хоча за Келестином стежили. Йому погрожували відправити у глибоку росію.
У 1918 році отець Келестин Костецький на чолі велелюдної процесії українських міщан та греко-католицького духовенства зустрічав на залізничному вокзалі Чернівців Українських Січових Стрільців на чолі із Вільгельмом Габсбургом. У своїх спогадах чоловік описував лише ті події, у яких сам брав участь.
Спогади
У своїй книзі отець Келестин описав початок Першої світової війни для Буковини. У серпні 1914 року чернівецькі парохи всіх віросповідань були запрошені краєвим президентом на площу, де ополченці будуть складати присягу вірності. Всіх зібраних було 4000 осіб. Між ними були рільники, учителі, професори, промисловці. Щодо народностей, то там були українці, румуни, німці, поляки, євреї. Під час цих зборів отець зрозумів, що влада не розуміє та не бачить різниці між русинами і росіянами. Вони вважали, що це одне й те саме.
2 вересня 1914 року у Чернівці ввійшло російське військо. Вони швидко намагались встановити у місті свої правила. Тієї самої ночі були видрукувані плакати і розклеєні по вулицях, які сповіщали про те, щоб люди старалися зносити гроші в золоті і сріблі до магістрату. Отець Келестин пригадував, що російські війська масово грабували місцевих жителів, особливо євреїв і їхні крамниці. Також росіяни підпалювали єврейські будинки. Тож часто вночі можна було побачити за містом стовп диму. Зал очікування на залізничному вокзалі перетворили на стайні для коней, а всі меблі рубали і використовували як паливо для печей.
Життя буковинців під час російської окупації було нестерпним. Військові поводились дуже нахабно і невиховано. Вони могли захопити цілий будинок і там собі обживатись, а власників виставити за двері.
Отець Келестин пригадував, що вони з парафіянами на кожній службі Божі ревно молились, аби ворог відступив з їхніх земель. Одного разу під час дев’ятниці на Стрітення священник та чернівчани дізнались, що з міста таємно втік російський губернатор. Згодом за ним втекли усі ворожі війська. Тож вже 17 лютого 1915 року Чернівці були звільнені від російських військ. Звісно, росіяни не могли спокійно покинути Буковину. Відходячи з міста, вони вибивали вікна у будинках та розкрадали їх.