Війна, навіть якщо про її початок постійно говорять, завжди приходить несподівано, пише сайт yes-chernivtsi.com.ua. Це твердження більш ніж справедливе стосовно Чернівців.
Армія Фішера
Буковина у статусі окремого герцогства входила до складу Австро-Угорської імперії з 1774 року. Відтоді і аж до початку Першої світової війни Буковина 140 років жила у мирі і злагоді. Напевно, саме такий тривалий період затишшя призвів до того, що край був абсолютно не готовий стати ареною жорстоких бойових дій. Втрати як матеріальні, так і людські були величезні!
До війни не було здійснено навіть елементарної підготовки. Не було укріплень, не було озброєння, навіть не було достатньої кількості військ.
Тим більш вражаючим є утримання оборони начальником жандармерії Едуардом Фішером. Він походив зі старовинного німецького роду і був справжнім патріотом Буковини. Під його керівництвом перебувало 9000 вояків, проте насправді це дуже мало, оскільки їм доводилося стримувати 80-тисячну російську армію. Та й серед вояків Фішера лише частина була справжніми найманцями, серед навчених солдатів були і селяни, і лісники, і митники і просто добровольці усіх можливих професій, які вважали за свій обов’язок захистити рідний край. За озброєння різношерстим воякам слугували гвинтівки “Верндля”, що не використовувалися з 1886 року… У такому складі і з такою зброєю армії Фішера вдалося стримувати ворога протягом майже шести місяців.
Та хоча армія Фішера стримувала лінію фронту на Буковині, самі Чернівці вже 2 вересня 1914 року були без бою зайняті російською армією.
Із самого початку війни у місті сіялася паніка, багато містян покинули рідний край, ставши біженцями. Здебільшого країною призначення стала Австрія та її столиця Відень. Всього за час війни покинули місто близько 20 тисяч жителів.
Три окупації
Чернівці за час Першої світової війни пережили три російські окупації. Вперше це сталося без кровопролиття у вересні 1941 року. Окупація тривала 1,5 місяці та навіть за такий нетривалий час окупанти встигли показати себе, м’яко кажучи, не з найкращого боку, адже за кожної нагоди займалися мародерством, не гребували насильством стосовно місцевого населення.
Ольга Кобилянська про російську окупацію міста писала:
“Не прийшли боронити свій край від руйнуючого нападу ворога, а прийшли, як казали, “визволяти славян” на розказ царя свого…”
Австрійська армія вигнала російську з Чернівців, проте вже у листопаді вона повернулася. Метою Російської імперії було включення Буковини до свого складу. Особливо прискіпливо окупанти звертали увагу на освіту та церкву.
Росіяни планували повністю перевести освіту краю на російську мову: від початкової школи до університетів.
Що ж до церкви, то тут планувався повний перехід до православ’я. Католицькі, греко-католицькі церкви, релігійні ордени належало знищувати. Про синагоги чомусь не згадували.
Звичайно, реалізувати все це росіянам не вдалося – ситуація була надто нестабільною. Поза всяким сумнівом, солдати це добре розуміли, тому замість переслідувати високі цілі, вони зайнялися справою більш приземленою, а саме – грабунком. Поза містом було чимало багатих садиб, до розорення яких доклала рук російська армія. Збитки подекуди сягали сотень тисяч крон! Часом солдати так захоплювалися нищенням (те, що не представляло для них цінності, наприклад, збіжжя, росіяни просто спалювали), що не залишали навіть насіння для посіву!
Друга окупація Чернівців закінчилася у лютому 1915 року. Росіяни повернулися у червні наступного 1916 року і затрималися до серпня 1917 року. Коли відходили, грабувати вже було практично нічого, тому росіяни просто знищували те, що було важливим, – мости, віадук, електростанцію, залізничне полотно… Збитків було завдано більше, ніж на 30 мільйонів крон.