У 1940 році землі Буковини й Бессарабії були приєднані до СРСР румунським ультиматумом. Раніше ці території входили до складу Румунії. Після цього примусового приєднання у краю розпочались репресії проти місцевого населення. У цьому матеріалі на yes-chernivtsi.com.ua ми поділимось спогадами буковинського єврея Юліуса Вольфенгаута.
Факти з життя
Юліус Вольфенгаут народився у 1913 році в Австро-Угорщині. Згодом, бувши юнаком, він став підданим румунської корони. У 1940 році хлопець неочікувано опинився на радянській території. Усе через те, що у цьому році до СРСР відійшла Буковина, а також Бессарабія.
Для чернівчан це було вже звичною практикою – заснути під прапором однієї країни, а прокинутись вже під іншим. Не виходячи з дому, можна було стати громадянином іншої держави. Спогади про ті часи Юліус занотував у своїй книзі “Чорні води Васюгана”. Книга була написана німецькою мовою.
Нічна облава
З приходом радянської влади у місті розпочались утиски чернівчан, зокрема євреїв. В одну ніч з міста було вивезено понад п’ять тисяч буковинських євреїв. Юліус пригадує, що тоді йому спалось неспокійно. Він прислуховувався до кожного шурхоту і слухав, чи часом під вікна не під’їхала машина НКВД. Чоловік зрозумів, що автомобіль наближався до його будинку. З машини вийшли два НКВДисти у синьо-червоній формі. Їх вже неодноразово зустрічали у місті. Зайшовши у квартиру, військові дали мешканцям пів години на збори. Юліус у своїй книзі згадує, що найперше складали усі документи, а згодом одяг, взуття, ковдри і все, що помістилось у валізи.
Більшість буковинських євреїв відправили у Сталінку. Це було невеличке село у тайзі неподалік річки Васюган. Людям повідомили, що їх заслано на 25 років. Усі ці роки вони повинні були працювати у місцевому колгоспі. Юліуса на заслання відправили разом з матір’ю. Батько вже відбував покарання у таборі, адже був засуджений радянською владою роком швидше.
Чимало людей померло під час депортації. Адже дорога була важка, в антисанітарних умовах. Було холодно і голодно. Вольфенгаут писав, що люди з табору намагались обміняти свої цінні речі на декілька картоплин і молоко у місцевих жителів. Натомість ті не дуже погоджувались. Ймовірно, що у них самих було мало харчів.
Пільги
У 1944 році радянська влада ввела так звані “пільги” для поселенців табору з вищою професійною освітою. Їм було дозволено працювати за фахом у обласному центрі. Юліус мав диплом вищої технічної школи, тож йому вдалось переїхати до Томська. Він отримав скерування на роботу на взуттєвій фабриці. Але доля вберегла чоловіка від цієї праці і йому вдалось освоїти професію вчителя.
Шкільна діяльність стала для Юліуса справою його життя. Протягом сорока років чоловік навчав дітей. Спочатку він працював у школі-колонії, де були ув’язнені малолітні злочинці. У період “відлиги” Вольфенгаут розпочав працювати у місцевій школі з поглибленим вивченням німецької мови. У навчальному закладі Юліус викладав німецькою астрономію, технічний переклад, а також займався з учнями у театральному гуртку.
Попри свою успішну педагогічну діяльність, чоловік мріяв все-таки переїхати з росії. У 70 років Юліус вирішив продати свій будинок і разом з дружиною, синами та онуками перебратись до Німеччини. Це вдалось втілити у реальність на початку 90-х років. Переїхавши, Вольфенгаут зрозумів, що нарешті вільний. Умови життя стали кращими. Свою книгу Юліус так і не дозволив перекласти російською мовою, адже більшовики забрали у нього все: батьків, молодість, майно, Батьківщину. Юліус Вольфенгаут, буковинський єврей, помер у 2010 році на 97 році життя.
